" У ЄДНОСТІ СИЛА "

2021-01-14

Україна відзначає величезний 102 ювілей своєї державності.

Підсумком багатовікової боротьби нашого народу за відродження і утвердження національної державності стало об'єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну державу. Акт Злуки було оголошено 22 січня 1919 року у Києві на Софіївському майдані. Цій події передував IV Універсал Центральної Ради УНР, ухвалений 22 січня 1918-го, в якому зазначалося "Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна".

У міській бібліотеці для дорослих відкрилася ретро-виставка "СОБОРНІСТЬ - СВЯТО ВІЛЬНОЇ НАЦІЇ". Експозиції знайомлять із невідомими чи маловідомими документами історичної давнини та спогадами людей, що були учасниками тих подій. Святій для всіх українців темі соборності присвячено сотні досліджень і книг: "Соборність України: історичний контекст і виклики сьогодення", "Українська Держава (Гетьманат), В.Солдатенко Проект "Україна" 1917-1920), О. Кучерук Українська Центральна Рада: 1917-1918 роки, М.Шкільняк "Україна у боротьбі за державність", Верстюк В. "Україна від найдавніших часів до сьогодення" та десятки інших.

Володимир Сергійчук у своїх книгах посилається на європейські джерела. Він наголошує, що "... світ здавна і чітко вирізняв межі українського розселення. Наприклад, 1540 року французький посол у Венеції Пелісьє, інформуючи свого короля про події в Туреччині, часто згадував славнозвісну султаншу Роксолану, зазначаючи при цьому її українське походження і підкреслюючи, що "мешкають ці руські від Карпатських гір до Борістена та Понта Ескінського". На мапі Європи 1571р., що зберігається в бібліотеці Ватикану, є надпис "Росія - Русь", що покриває нинішню Галичину, Холмщину, Підляшшя і Полісся з Любліном, Холмом, Львовом, а кордон між Польщею та Руссю на мапі вказано по Віслі." Професор історії нагадує слова, ще одного діяча - французького генерала маркіза Габріеля де Кастельно, який у своїй праці 1820 року про українців писав: " Численна нація ця простягається від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, без жодної мішанини Херсонщину, Харківщину, частини Курщини і Вороніжчини, всю Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Мінщини, більшу частину Галичини - і все населення без жодної різниці в звичаях і норовах...". Для професора Колеж де Франс Роберта, українці - це "нація в 13 міліонів, яка починається від Кубані і кінчається в Карпатах, від Одеси і Криму до Галичини. Вона простягається через Буковину, аж до північної Угорщини...".

Перебуваючи у складі чужих імперій, під гнітом загарбників, українці ніколи не полишали ідей соборності. Ця ідея жила в часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, тоді, коли наша знесилена ордами завойовників і внутрішніми чварами земля, опинилася у складі Великого князівства Литовського. З новою силою вона ожила у козацьку добу.

"Усі українські гетьмани були соборниками, - наголошують дослідники історії,прагнули об'єднати під однією булавою обидва береги Дніпра". Соборницьке мислення мав і Богдан Хмельницький, котрий у 1648р., повідомляв султану: "А нам Господь Бог в нагороду за наші кривди, дозволив взяти під владу більшу половину польського королівства, Волинь, Поділля із усією Руссю, аж по Віслу" і заявляв: "Я сам князь у князівстві своєму".

Прагнення соборності з новою енергією ожило у Виговського (це єдиний гетьман, котрий, добре розуміючи, звідки ідуть найбільші загрози українцям, не підписав жодної угоди з Москвою) та у Мазепи, який заради відновлення й розквіту держави пожертвував собою і своєю захмарною кар'єрою при царі.

Одвічним ворогом на шляху до історичного й духовного єднання народу завжди була Москва. "І коли Катерина II забрала у гетьмана Розумовського булаву, то стало зрозуміло - більше ніякого козацького самоврядування не буде" наголошує В.Сергійчук . "Навпаки, посилилась русифікація українського народу. Імперія, думала, що стягнувши до Петербурга всю нашу еліту, вона зачистила Україну. Але енергія соборності і незалежності вибухнула Шевченковим "Кобзарем". Вже по смерті найбільшого пророка Тараса Шевченка, у Москві сказали - нарешті все, питання вирішене "України нема і бути не може". Але, свідчить історія, у Москві дуже помилялися. Мине зовсім не багато часу і сказані на весь світ Миколою Міхновським слова: "Самостійна Україна!" стануть реальністю. За неї, проливаючи кров, боротимуться січові стрільці, вояки УНР та УПА.

Сьогодні, наш народ, здобуте у віках право - самим господарювати у власному домі, знову відстоює зі зброєю в руках на сході України, воюючи із давнім її ворогом, утверджуючи свій соборний дух.

Універсал про Злуку нагадує, що соборність - це насамперед єдність українського народу, адже правильне розуміння значення суті "соборності" з її історією буде гідною відповіддю усім, хто зазіхає на нашу державу.