Меценат, який не відмовився бути українцем: 100 років з дня народження Петра Яцика

2021-07-07

На відміну від українських олігархів, які стали доларовими мільйонерами не завдяки створенню нових підприємств і виробництв, а успішній "прихватизації" всенародної власності, рекету чи "освоєнню" бюджетних потоків Петро Яцик добився багатства завдяки підприємницькому таланту та чесному імені в бізнесі.

Петро Дмитрович Яцик народився в селі Верхнє Синьовидне в зеленій долині Опору та Стрия на Львівщині 7 липня 1921 року в родині селянина Дмитра Яцика. Батько був неписьменний. Мама отримала три класи освіти, гарно співала. Виховали сімох дітей: троє синів і чотири доньки. У 1934р. помер батько. На дитячі плечі лягла відповідальність за всю родину.

"Усе залежить найперше від совісті людини, а не від її становища в суспільстві", таке відкриття зробив П.Яцик, починаючи свій життєвий шлях.

У літку 1944р. багато українців позалишали рідні домівки і вирушили на Захід - не хотіли більше жити в більшовицькому "раю". Рушив з ними і Петро.

З автобіографії: "Не знав я тоді, чого можна сподіватися поза границями України, та у своїй голові я вірив в одне: як збережу себе живим, то вже матиму змогу щось зробити для справи, за яку можна лише вмерти на своїх землях".

Спочатку жив у повоєнній Німеччині. Відчував брак знань. Одразу ж знайшов дорогу до Українського технічно-господарського інституту на околиці Регенсбурга. Після закінчення Другої світової війни інститут переїздить із Чехії до Німеччини, де за дозволом американської військової адміністрації відкрито декілька факультетів для стаціонарного навчання української молоді. Яцик записався, як незвичайний студент, бо він ще немав середньої освіти. Навчався жадібно. Здобуваючи середню освіту, він водночас ходив на лекції з економіки і до школи мов, одразу ж узявшись за вивчення англійської, німецької та іспанської. Викладачі відзначили, що тільки Яцик дорівнював знаннями тих студентам, які вчилися цілих 4 роки.

Згадуючи свої настанови і боріння духу, П.Яцик обмежився таким коментарем: "Я поклав собі за мету зловити біду за хвіст, доки молодий і міцний". У нього була робота м'ясника, на залізниці, у молочарні та ін.

Першою бізнесовою справою Яцика було відкриття меблевого магазину. Потім Яцик став одним із співласників будівельної фірми, що тепер входить до найуспішніших у штаті Онтаріо.

Перший помітний благодійницький жест Яцика - 1000 доларів на видання українського букваря для "Рідної школи" в Канаді. Постійно давав гроші на видання книжок. Усі його пожертви на релігійні, культурні, освітньо-виховні, політичні українські справи тільки в Бразилії становили 30 000 доларів. Лише на видання англійськомовної "Історії України-Руси" Михайла Грушевського, яка дала змогу західним дослідникам вивчати минуле нашого краю, Петро Яцик пожертвував понад 15 мільйонів доларів. Пояснюючи необхідність цих витрат, меценат доводив, що "це стане для світу вікно в Україну. Ми засвідчемо йому, що українці - великий європейський народ із глибинною історією".

Навіть знамениту книгу "Жнива скорботи" Роберта Конвекста, яка мовою фактів повідомила світу і самим українцям про жах і масштаби організованого більшовицьким режимом Голодомором, було написано і видруковано за організаційної й фінансової допомоги Петра Яцика.

Він створював кафедри, інститути, фінансував наукові дослідження, проекти і тільки таким бачив реальний внесок українців за кордоном в українську справу.

"Життя - це боротьба", - часто повторював Яцик. А в готовності до боротьби - уже половина успіху. Другу складуть сили, воля і розум.

Яцик говорив: "Тільки те, що кожен з нас окремо і всі ми разом здобудемо і залишимо по собі, принесе добро в Україні".

Яцик покладав надію на молодь, яка виросте, пишаючись своєю мовою і літературою, культурою й покладе край ситуації, коли люди у своїй країні розмовляють мовою чужої держави, що, на думку пана Петра, так само протиприродно, "як якби вони всі раптом почали нявкати".

Чи не дивно, що канадський меценат Петро Яцик вкладав власні кошти у Міжнародний конкурс української мови, тимчасом як в Україні цілеспрямовано закривали українські школи на Донбасі і Кримському півострові? Чи багато з нас знають, що посольство нашої країни в Канаді працює в будівлі, яку придбав і подарував український канадець Ераст Гуцуляк, а як наша еліта за вкрадені у власного народу кошти будує собі розкішні палаци та купує "хатинки" за кордоном?

Підготовила інформацію бібліотекар міської бібліотеки для дорослих

Тетяна Гілевич