Михайло Грушевський перший Президент України та видатний український історик

2021-09-29

1

«… Заборони треба зняти і дати українцям повну свободу і спроможність розвивати своє письменство, науку і штуку (мистецтво), своє життя громадське. Треба горнутися до свого українського, заохочувати до нього, розширювати його всякими способами». М. С. Грушевський

Михайло Грушевський – одна з найпомітніших українських постатей ХХ століття. Він творив українську історію, з одного боку, як автор багатотомної «Історії України-Руси», з іншого – як громадсько-політичний діяч та голова Центральної Ради.

Видатний український історик, громадський діяч, Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року у м. Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс на Кавказі. Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні.

У 1890 р. він закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією В. Антоновича Михайла Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, очоливши його 1897 року. Працюючи у Львові, Михайло Грушевський гостро відчув ставлення поляків до української культури, українського етносу. З цієї причини погіршилися стосунки Михайла Грушевського із польською університетською колегією. Навіть за несприятливих для роботи умов Михайло Грушевський плідно працює. У Львівському університеті він розробив і читав протягом семи семестрів загальний курс історії України. Цей лекційний курс мав стати основою майбутньої книги.

Протягом 1897-1898 pp. Михайло Грушевський написав і видав перший том «Історії України-Руси», 1898 р. ‒ другий том, а протягом 1900 р. ‒ третій, що містив давній період історії України.

Окрім наукової діяльності, Михайло Грушевський активно займався громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.

Після революції 1905-1907 рр. Михайло Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ) і розпочалася праця над «Записками Українського наукового товариства в Києві». У вересні 1907 р. він увійшов до складу позапартійного українського громадського об’єднання – Товариства українських поступовців, яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.

В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності Михайла Грушевського. Він став головним ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Під керівництвом Михайла Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з Павлом Скоропадським і Михайлу Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності Михайла Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції Павла Скоропадського очолити новостворену академію відмовився.

У лютому 1919 р. Михайло Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відню. В еміграції він продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.

У грудні 1923 р. Михайла Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. Зокрема, він розробив проєкт Українського історичного інституту та Інституту для досліду пережитків примітивної культури і народної творчості України (1928); прагнув перевести з Праги до Києва Український соціологічний інститут. У цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».

На жаль, з осені 1929 р. почався погром історичних установ, створених Михайлом Грушевським. Одночасно почалася огульна критика історичних та політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. Михайло Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я Михайла Грушевського та його моральні сили були підірвані.

У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кисловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.

Михайло Грушевський ‒ це вчений світового рівня, творча спадщина якого близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору.

10 цікавих фактів про Михайла Грушевського

1. Дотепер ніхто не знає справжньої адреси проживання родини Грушевських у Холмі, де народився Михайло Сергійович. Житловий особняк, на якому красується бронзова дошка з написом українською та польською мовами: “У цьому домі 17. ІХ. 1866 року народився найвизначніший український історик і перший Президент Української Республіки Михайло Грушевський” виявляється, було обрано наздогад, оскільки жодних даних, свідчень чи спогадів щодо адреси немає.

2. Діду Михайла Грушевського по материнській лінії (Захарій Оппоков) за життя було подаровано дворянство, нагороджено двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира.

3. Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл, книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути чималий капітал і жити безбідно ще багато років.

4. Початкову освіту здобув удома, а до Тифліської гімназі був зарахований одразу до третього класу. Навчання давалось легко, тому мав час працювати бібліотекарем і “плавати у книжковому морі і впиватися ним…”.

5. Перше кохання – оперна співачка Олена Марковська. Зачаровувався її співом, запрошував на традиційні щорічні концерти у гімназію, декламував їй свої вірші. Олена відповідала взаємністю. Але кохання не мало продовження. На початку 1886 року гастролі оперної трупи у Тифлісі скінчилися, і співачка поїхала. Молоді люди розлучилися.

6. Михайло Грушевський починав творчий шлях саме як письменник. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їх масив уперше було надруковано у виданні “Михайло Грушевський: Із літературної спадщини” – Нью-Йорк – Київ. – 2000.

7. Основна частина поезії українською і російською мовою Михайла Грушевського збереглася у двох рукописних зошитах. Перший з них датований 1882–1883 роками, містить також драматичні проби. Авторська назва другого “Зібрані кращі вірші Михайла Сергієнка Заволоки. 1883–1884 роки”.

8. У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальним снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся “цим подвигом”: “Я велел артеллерии бить по самым высоким и красивым дворцам и домам Киева, по церквям и попам… Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер…”.

9. 29 квітня 1918 року на Михайла Грушевського в Луцьких казармах Січових стрільців у Києві здійснено замах. Нападник, за однією з версій – російський офіцер, намагався заколоти голову Центральної Ради багнетом. Та промахнувся, поранивши дружину Марію Іванівну. Нападника затримали, а згодом він загинув за загадкових обставин… при спробі втечі.

10. У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського носила кодову назву “Старец”.

Кiлькiсть переглядiв: 22

Коментарi