ВИШИВАНА МОЯ УКРАЇНО

2022-05-16

Україна – край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку над яким сяють ясні зорі. Україна – віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за мирне небо, щастя, добробут.

Домашні обереги… Міська бібліотека для дорослих збирає іх і завдячує своїм відвідувачам, родинам. Чи замислювались ви коли – небудь, що означають ці слова? Іноді ми навіть не підозрюємо, який глибокий зміст вони несуть. Усе те, що оточує нас із дитинства, до чого ми звикли бачити на канікулах у наших бабусь.

Вишиті рушники і прабабусина скриня, мамина хустка, яку не дай Боже попрати, бо вона ще пахне… Дідова люлька, батькова сорочка, плетяна з лози колиска, розмальований кухлик, піч з півниками, макітра з дерев`яними ложками, руш,ники прабабусина вишита гладдю скатертина. Їй уже понад 100 років, а вона з кожним роком яскравішає. Конвалії та братики на ній виграють різними барвами. Це і є наші обереги, наша історія. З давніх – давен люди берегли, шанували і непорушно охороняли свої національні досягнення. Адже коли вмирають звичаї і традиції, то вмирає і народ…

Нещодавно наша колекція доповнилась вишиванками. Петро Прокопович Голячук, разом із дружиною Аллою Миколаївною подарували нам сімейну реліквію. Передали нам на довічне зберігання вишиті хрестиком фартухи, рушники своєї мами Олександри Арсентіївни та сестри Ганни Прокопівни. Доповнення до них є світлини.

На світлині молода мама пана Петра із дітьми, а на ній фартух, який вишитий до 1926 року і експонується. Представлений до уваги рушник домотканний з маками, якому 100 літ.

Сестра пана Петра – Голячук Ганна Прокопівна, 1927 року народження, зв`язкова ОУН-УПА. Залишила нам у спадок подушку-ясічок з монограмою і серветка виконані вишивкою рішельє ажурний брід. Вони особливі тим, що така техніка вишивки не кожному під силу. Основні лінії візерунка обшиваються гладдєвим валиком, а тканину вирізається, зроблена сіточка, бріди – де залишаються просвіти. Молоду, красиву дівчину Ганну було арештовано у 1945 році по доносу. Десять літ тюрми в «ОЗЕРЛАГУ» (Особливо закритий табір для небезпечних політичних в’язнів) в Іркутській області. Але не зламали вишивану душу українки і любов до України. У 1955 році звільнена, 1992 – реабілітована. Про неї писав покійний наш краєзнавець Ярослав Царук.

Є таке східне прислів`я: «Старі дерева не гнуться, сиві ріки не висихають». Воно говорить про міцність давніх традицій. Тож ми маємо берегти надбання наших предків, любити та примножувати цей скарб, передавати наступним поколінням. Згадаємо вірш Миколи Луківа: «Минає все,

І наше покоління

Відійде, наче кадрик у кіно,

А що історія?

Історія – коріння,

Чим глибше,

Тим міцніше стоїмо…