105 РОКІВ ВІД ЧАСУ СТВОРЕННЯ НА ВОЛИНІ ДОБРОВОЛЬЧИХ СИНЬОЇ ТА СІРОЇ ДИВІЗІЙ АРМІЇ УНР (1918)

2023-03-22

У березні 2023 року минає 105 років з часу створення на Волині - Першої козацько-стрілецької («сірожупанної») дивізії у Володимирі та дві («синьожупанної») дивізії поблизу Ковеля і Голоб.

Перша світова війна, тисячі військових царської армії потрапили до полону. Серед них було від 200 тисяч до півмільйона українців. Полонених українців було організовано в окремі табори. У таборах активісти Союзу відкривали школи, бібліотеки, театр, оркестр, газети.

За ініціативи Союзу визволення України та згодою Німеччини та Австрії 6 березня 1918 року до Володимира прибув перший курінь козацтва. Із піснею на вустах, зі своїм прапором марширували козаки містом, демонструючи високий патріотизм, дисциплінованість та щире усвідомлення своїх завдань. Командиром майбутньої дивізії було призначено людину підполковника Івана Перлика.

Казарми колишнього царського 11-го козачого генерала від кавалерії графа Денисова Донського полку, де було вирішено оселити новостворену дивізію, виглядали на той час жалюгідно й потребували негайного ремонту. Ні печей, ні палива, повибивані вікна – воєнна «мерзлость запустіння», за словами очевидців. Адже, відступаючи у 1914-ому, царські козаки знищили у місті й гарнізоні усе, що могли, аби ні майна, ні продуктів, ні інфраструктури не залишити австро-угорській армії. Тому група, яку очолював підполковник Іван Перлик одразу взялася до праці й прибирання. Незабаром казарми, чи як казали тоді, касарні і вся територія військової частини з палісадниками й доріжками змінилася до невпізнання. Дивізія мала чотири піші полки трьохкурінного складу, гарматний дивізіон, інженерну та кінну сотні, валки, шпиталь, шевську та збройну майстерні, хлібопекарню.

На головному будинку, де містився штаб, з’явилася велика синя вивіска (шильд) із золотими літерами – «Перша Українська Стрілецько-Козацька Дивізія», а над нею – тризуб. Над будинком маяв національний прапор. Офіцери працювали над військовим статутом, інструкціями, термінологією.

ёСпеціальна комісія розробила – короткі сірі жупани з відзнаками у формі пшеничних колосків, сріблястих для для підстаршин, золотисті для старшин. На голові вояки мали носити кашкет чи шапку. На лівих рукавах – спеціальні нашивки за родами зброї. Замовили й кокарди з тризубами та ремені та чохли для зброї. У піхоти були австрійські черевики з обмотками, кінноти й гарматників – чоботи. Отаманна старшина мала на австрійський лад срібні підстави під золотими колосками, а генерали такі ж підстави із золотими булавами. Дивізія мала власні сурмові сиґнали і марші. Український композитор Ярославенко (Вінцковський), довідавшись про формування дивізії, прислав кілька маршів власної композиції.

Налагоджували сірожупанники і співпрацю з місцевим населенням. Польовий священик отець Голея (родом з Буковини) допоміг відновити служби Божі в Успенському соборі. Симпатизував дивізії колишній січовий стрілець Лука Мишуга, якого називають тодішнім міським головою і котрий організував у напівзруйнованому місті Українську раду, що проголосила приєднання Волині до Української держави. Він неодноразово звертався до військових по допомогу у наведенні громадського порядку, адже місту докучали деморалізовані австрійські вояки – румуни, угорці, чехи. Радикально та патріотично налаштовані сірожупанники допомагали місцевим українським школам. Збереглися документи про те, що від’їжджаючи на фронт влітку 1918 року, козаки 12-ої сотні другого стрілецькогополку надіслали добровільну пожертву для школи 10 крон і 60 сот зі зворушливим супровідним листом, підписаним Михайлом Маликом. (Він наведений у книзі Анатолія Пісоцького і Надії Войтюк «Інтелігенція Волині»).

Після гетьманського перевороту у Києві спеціальна комісія, що прибула зі столиці, перебрала дивізію з австро-угорських рук під присягу на вірність гетьманові Скоропадському. Новим командиром дивізії було призначено генерала-хорунжого Сокиру-Яхонтова, як виявилося згодом, більшовитського агента. Івана Перлика, єдиного українця, що командував 2-м полком, усунули від посади, що було підступним ударом по дивізії. Зібрання старшин не погоджувалося на пропозиції нового командування щодо поповнення старшинського складу кадровими офіцерами-росіянами. Свідоме козацтво, яке розуміло справжні наміри новопризначених, потроху почало втікати.

Гетьман Павло Скоропадський не довіряв воякам, які довгий час перебували у полоні, і дивізію мало не розформували. У частини, що тоді дислокувалися на Чернігівщині, посипались накази про демобілізацію старшин і козаків. Через це, за свідченням деяких джерел, на початок листопада у дивізії замість 15 тисяч вояків залишилося близько 800 осіб! Змінила хід подій грамота Гетьмана про федерацію з Росією – після перевороту з 17 на 18 листопада сірожупанники відразу долучилися до повстання, визнали Директорію Української Народної Республіки і відновлювали її владу на Чернігівщині. Дивізія поповнилася добровольцями і кожен полк вже нараховував до півтори тисячі осіб. У той час командиром 1-ї Козацько-Стрілецької дивізії військ Директорії був отаман Палій, з 19 листопада 1918 року – підполковник Володимир Абаза, пізніше генерал Антін Пузицький. Два місяці сірожупанники утримували Конотоп у конфліктах із вірними Скоропадському силами, потім німцями, які відступали додому, і Таращанською дивізією Миколи Щорса.

Із квітня дивізія – на протипольському фронті, де у середині травня була розбита, а більшість вояків потрапили у полон. Рештки сірожупанників пробилися в околиці Ланівців, утворивши нову 4-у Сіру Стрілецьку дивізію (чисельністю до 700 багнетів). Воювали проти більшовиків у складі 2-ої Волинської дивізії до листопада 1920 року.

Печально склалася героїчна доля першого комдива сірожупанної Івана Перлика. У 52 роки він був розстріляний більшовиками у 1921-ому році.

Військові історики вважають, що у державотворчих процесах України Сіра дивізія, як військова формація, вражала своєю масовістю та організованістю і з честю боролася за незалежність України.

Цей матеріал взятий з досліджень Пісоцького Анатолія та співробітників ДІКЗ "Стародавній Володимир".

Наведені традиції гідно продовжує 14-а ОРМБр імені князя Романа, які героїчно відбивають атаки російських орків.

Бібліотекарка Тептяна Гілевич